Rhynchophorus
| Rhynchophorus | ||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Rhynchophorus cruentatus (Fabricius, 1775)- мешканець Флориди, США.
| ||||||||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Cordyle Thunberg, 1797 | ||||||||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||||||||
|
Rhynchophorus, рінхофорус — рід жуків родини Дріофториди, або ж Трубконосики (Dryophthoridae). Представників роду традиційно називають пальмовими довгоносиками, хоча ентомологи дійшли висновку, що ці комахи разом з іншими жуками утворюють окрему родину у надродині довгоносикоподібних. Рінхофоруси є основними шкідниками пальм, головним чином, кокосових у тропіках.
Жуки мають видовжене, дещо сплощене зверху тіло і великі розміри: 20 — 50 мм завдовжки[1].
Основні ознаки[2]:
- тіло червоно-буре, коричневе або чорне;
- головотрубка пряма або трохи вигнута, розширена у місці прикріплення вусиків;
- ротові органи заглиблені у головотрубку, зовні видно лише вершини мандибул;
- вусики колінчасті, їхній джгутик складається з 4–6 члеників;
- лапки пятичленикові, кігтики не мають зубчиків;
Головотрбука самців, на відміну від самиць, має зверху повздовжну смужку з рудих волосків.
Жуки гризуть листя й стебла пальм. Після парування самиця вигризає у стовбурі отвір, куди відкладає яйце. Личинка, яка вилупилася, заглиблюється у деревину і харчується нею. Наприкінці свого розвитку вона перетворюється на лялечку. Жуки нового покоління виходять назовні. Загалом розвиток від яйця до імаго триває три-чотири місяці[1].
Види цього роду початково мешкали у межах тропіків Південно-Східної Азії, Океанії, вид Rhynchophorus phoenicis — в тропічній Африці. Розселенню жуків сприяє їх здатність літати. Чимало їх розселюється всередині або на поверхні стовбурів, які впали у воду і дрейфують в океані, поки не натраплять на суходіл.
Починаючи з 1980-х років, декілька видів інтенсивно поширюються через необачну діяльність людини. Так жуки потрапили до Близького Сходу, Північної Африки, Південної Європи, до островів Карибського моря[3] та на Південь США[4]. У 2014 році жуки з'явилися на пальмах чорноморського узбережжя Росії[5]. Найчастіше небажаного для людини розселення зазнає червоний пальмовий рінхофорус Rhynchophorus ferrugineus. Він є єдиним представником роду у Палеарктиці[6]. Зокрема, в Іспанії ця комаха створила загрозу для об'єкта Світової спадщини ЮНЕСКО — Пальмового лісу Ельче.
Рінхофоруси є важливою ланкою колообігу речовин у природних екосистемах. Вони уражають, головним чином, пальми, тканини яких почали гнити або всихати. Тож, жуки сприяють мінералізації деревини, що гине.
Діяльність комах, особливо, личинок, знижує плодючість і прискорює загибель дерев. Коли чисельність і щільність популяції жуків досить висока, вони завдають економічно відчутної шкоди плантаціям кокосових пальм, а також цукрової тростини і бананів[1]. З огляду на це рінхофорусів віднесено до карантинних шкідників[7]. Карантинні заходи особливо актуальні для країн, що імпортують тропічні плоди, деревину та продукцію з пальмової сировини.
Туземне населення деяких районів Африки та Підненно-Східної Азії вживає личинок рінхофорусів у їжу як джерело харчового білку[1].
Описано близько 90 видів рінхофорусів: |
- Rhynchophorus abbreviata
- Rhynchophorus abbreviatus
- Rhynchophorus analis
- Rhynchophorus apicalis
- Rhynchophorus asperulus
- Rhynchophorus barbirostris
- Rhynchophorus bicolor
- Rhynchophorus bilineatus
- Rhynchophorus bituberculatus
- Rhynchophorus borassi
- Rhynchophorus cafer
- Rhynchophorus caffer
- Rhynchophorus carbonarius
- Rhynchophorus carinatus
- Rhynchophorus carmelita
- Rhynchophorus cicatricosa
- Rhynchophorus cicatricosus
- Rhynchophorus cinctus
- Rhynchophorus cinereus
- Rhynchophorus colossus
- Rhynchophorus cribrarius
- Rhynchophorus cruentatus
- Rhynchophorus crustatus
- Rhynchophorus cycadis
- Rhynchophorus depressus
- Rhynchophorus elegans
- Rhynchophorus erythropterus
- Rhynchophorus fasciatus
- Rhynchophorus ferrugineus
- Rhynchophorus frumenti
- Rhynchophorus funebre
- Rhynchophorus funebris
- Rhynchophorus gagates
- Rhynchophorus gages
- Rhynchophorus germari
- Rhynchophorus gigas
- Rhynchophorus granarius
- Rhynchophorus haemorrhoidalis
- Rhynchophorus immunis
- Rhynchophorus inaequalis
- Rhynchophorus interstitialis
- Rhynchophorus introducens
- Rhynchophorus kaupi
- Rhynchophorus lanuginosus
- Rhynchophorus limbatus
- Rhynchophorus linearis
- Rhynchophorus lobatus
- Rhynchophorus longipes
- Rhynchophorus montrouzieri
- Rhynchophorus niger
- Rhynchophorus nitidipennis
- Rhynchophorus nitidulus
- Rhynchophorus noxius
- Rhynchophorus oryzae
- Rhynchophorus palmarum
- Rhynchophorus patinarum
- Rhynchophorus pertinax
- Rhynchophorus phoenicis
- Rhynchophorus picea
- Rhynchophorus piceus
- Rhynchophorus placidus
- Rhynchophorus politus
- Rhynchophorus praepotens
- Rhynchophorus quadrangulus
- Rhynchophorus quadripunctatus
- Rhynchophorus quadripustulata
- Rhynchophorus quadripustulatus
- Rhynchophorus reaumuri
- Rhynchophorus rectus
- Rhynchophorus rex
- Rhynchophorus rubellus
- Rhynchophorus ruber
- Rhynchophorus rubiginea
- Rhynchophorus rubigineus
- Rhynchophorus rubrocinctus
- Rhynchophorus sanguarius
- Rhynchophorus sanguinolentus
- Rhynchophorus serrirostris
- Rhynchophorus sordidus
- Rhynchophorus striatus
- Rhynchophorus tredecimpunctatus
- Rhynchophorus truncatus
- Rhynchophorus variegatus
- Rhynchophorus velutinus
- Rhynchophorus venatus
- Rhynchophorus vulneratus
- Rhynchophorus zimmermanni
- ↑ а б в г Жизнь животных. Членистоногие: трилобиты, хелицеровые, трахейнодышащие. Онихофоры / (М. С. Гіляров, Ф. Н. Правдин (ред.). 2-е изд., перераб. М.: Просвещение, 1984, т. 3, 463 с.
- ↑ Егоров А. Б., Жерихин В. В. 1996. Сем. Dryophthoridae (Rhynchophoridae). В кн.: Лер П. А. (ред.). Определитель насекомых Дальнего Востока России. Т.3. Жесткокрылые или жуки. Часть 3. Владивосток: Дальнаука. С.241–248
- ↑ «Ferry & Gómez». 2002. The red palm weevil in the Mediterranean. Journal of the International Palm Society, 46 (4) — http://www.palms.org/palmsjournal/2002/redweevil.htm [Архівовано 27 лютого 2009 у Wayback Machine.]
- ↑ Hoddle et al. 2017. The palm weevil Rhynchophorus vulneratus is eradicated from Laguna Beach. California Agriculture 71(1): 25-29
- ↑ Орлова-Беньковская М. Я. Основные закономерности инвазионного процесса у жесткокрылых (Coleoptera) европейской части России. Российский журнал биологических инвазий, 2017, № 1, с. 35–56
- ↑ Alonso-Zarazaga M. A., Barrios H., Borovec R., Bouchard P., Caldara R., Colonnelli E., Gultekin L., Hlavač P., Korotyaev B., Lyal C. H. C., Machado A., Meregalli M., Pierotti H., Ren, L., Sanchez-Ruiz M., Sforzi A., Silfverberg H., Skuhrovec J., Tryzna M., Velazquez de Castro A.J. & Yunakov N.N. 2017. Cooperative Catalogue of Palaerctic Coleoptera Curculionoidea. Monografias electronicas S.E.A., vol. 8, 729 pp.
- ↑ The Food and Environment Research — http://www.fera.defra.gov.uk/plants/publications/documents/factsheets/redPalmWeevil.pdf [Архівовано 28 серпня 2013 у Wayback Machine.] Red Palm Weevil]