Ганс Фішер

Ганс Фішер
нім. Hans Fischer
Народився	27 липня 1881(1881-07-27)[1][2][…] Höchstd, Німеччина або Франкфурт-на-Майні, Вісбаден[d], Гессен-Нассау, Королівство Пруссія, Німецький Райх[4]
Помер	31 березня 1945(1945-03-31)[1][2][…] (63 роки) Мюнхен, Баварія[5]
Поховання	Східний цвинтар (Мюнхен)d
Країна	Німеччина
Діяльність	хімік, біохімік, інтерніст, викладач університету, лікар
Alma mater	Лозанський університет Марбурзький університет Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана Мюнхенський технічний університет
Галузь	органічна хімія, біохімія
Заклад	Віденський університет Мюнхенський технічний університет Інсбруцький університет
Науковий ступінь	доктор медичних наук
Вчителі	Герман Еміль Фішер
Аспіранти, докторанти	Магнус фон Браун (інженер) Werner Zerweckd Isaak Postovskiyd
Членство	Леопольдина Прусська академія наук Баварська академія наук Burschenschaft Alemannia Marburgd[6]
Нагороди	медаль Лібіха (1929) медаль Деві (1937)
Ганс Фішер у Вікісховищі

Ганс Фі́шер (нім. Hans Fischer; 27 липня 1881, Хехст, — 31 березня 1945, Мюнхен) — німецький хімік-органік і біохімік, доктор медицини (1908).

Ганс Фішер народився в родині Ганни Фішер (до шлюбу Гердеген) і Ейгена Фішера, хіміка за фахом і директора фабрики та фірми «Калле» з виробництва барвників. Після закінчення початкової школи в Штутгарті Фішер отримав у Вісбадені середню освіту, яку завершив у 1899 р. У Лозаннському університеті вивчав хімію і медицину; навчання продовжив у Марбурзькому університеті, де в 1904 р. здобув ступінь з хімії, а чотири роки потому і ступінь з медицини.

Після лікарської практики у 2-й медичній клініці в Мюнхені Фішер весь 1909 проводив експерименти з хімії під керівництвом Еміля Фішера (однофамілець) в 1-му Берлінському хімічному інституті. Тут він досліджував комплексні структури цукрів і пептидів (комплексів, які частково складаються з амінокислот — основоположних сполук живих організмів). Повернувшись в 1910 р. до Мюнхена, він почав вивчати структуру білірубіну — червонувато-жовтого пігменту, виявленого в жовчі і, як відомо, хімічно подібного геміну — пігменту крові. Хоча багато хіміків намагалися визначити структуру цих двох сполук і таким чином визначити природу їх взаємозв'язку, проблема виявилася занадто складною.

У 1913 р. Фішер стає лектором з курсу фізіології в Мюнхенському інституті фізіології. Через три роки він — професор медичної хімії в Інсбрукському університеті. Злигодні, викликані початком першої світової війни, сильно ускладнили проведення експериментальних досліджень. У 1917 р. його робота була перервана, тому що в результаті ускладнень після перенесеного раніше нападу туберкульозу йому довелося видалити нирку. У кінці війни він переходить до Віденського університету як професор органічної хімії, а в 1921 р. йому надали ту ж посаду в Мюнхенському технічному університеті, де він і працював до кінця своєї наукової діяльності.

Бувши фанатичним дослідником, Фішер глибоко переживав неможливість продовжувати свою роботу через другу світову війну. Збожеволівши від горя після майже повного руйнування його інституту в результаті бомбардування військовою авіацією, він в 1945 р. наклав на себе руки.

У 1935 р. Фішер одружився з Вільтруд Гауф, яка в той час була вдвічі молодша за нього. Дітей вони не мали.

У 1930 р. Фішер був нагороджений Нобелівською премією з хімії «за дослідження з конструювання геміну і хлорофілу, особливо за синтез Геміну». У своїй промові при презентації Х. Г. Седербаум, член Шведської королівської академії наук, назвав роботу Фішера з геміну і пігментами крові «науковим досягненням, яке навряд чи могло б бути отримано попередніми поколіннями». «Дослідження Фішера показали, — продовжив Седербаум, — що природа, попри її непомірне різноманіття, досить економно використовує стандартний будівельний матеріал для конструювання … таких, що сильно розрізняються як за зовнішнім виглядом, так і з розповсюдження двох речовин», як хлорофіл і червоний пігмент крові.

Крім Нобелівської премії, Фішер був відзначений медаллю Лібіха Німецького хімічного товариства (1929), медалі Деві Лондонського королівського товариства (1937) і інших нагород. Він був почесним доктором Гарвардського університету.

• Лауреаты Нобелевской премии: Энциклопедия. Пер. с англ.- М.: Прогресс, 1992.